Історія нашого краю. 3 листопада 1918 року відбулося Буковинське віче.
3 листопада 1918 року в Чернівцях відбулося Буковинське віче, подія, яка трактується істориками як «момент істини, самоідентифікації буковинців, перед якими постала необхідність визначити своє майбутнє після розпаду Австрійської імперії Габсбургів».
Самому віче передувала низка підготовчих моментів. 13 жовтня 1918 року учасники української міжпартійної конференції в Чернівцях виступили за поділ Буковини на українську і румунську частини та висловили протест австрійській окупації. 18 жовтня на зборах у Львові посли з Галичини і Буковини вирішили проголосити на території східної Галичини, північно-західної Буковини та українського Закарпаття (перебували в складі колишньої австрійської держави) Українську Державу і утворити на цих землях її представництво ? Українську Національну Раду. 25 жовтня була створена буковинська секція Української Національної Ради ? «Український Крайовий Комітет Буковини», який й ініціював скликання в Чернівцях З листопада Всенародного віче з представників усієї Буковини, де планувалося затвердити рішення УНР за 18 жовтня.
Участь у Буковинському віче взяли більше 10 тисяч чоловік. Зібрання пройшли у трьох залах: Народному Домі, Робітничому Домі і в Музичному Товаристві. В результаті було прийнято рішення про возз’єднання Північної Буковини (загалом Кіцманський, Заставнівський, Вижницький, Вашковецький повіти, українська частина Чернівецького і Серетського повітів та переважно українські громади Сторожинецького, Радовецького та Кимполунзького повітів) із Західно-Українською Народною Республікою та злуку з «Великою Україною»; про визнання УНР найвищою владою та висловлено протест проти посягань інших держав на суто українські землі. В ухваленому на зборах рішенні окремо обумовлені права національних меншин, зокрема євреїв.
Учасники віча оголосили його рішення велелюдному зібранню на Елізабетплац (нині Театральна площа), де після спільного виконання «Ще не вмерла Україна» і «Не пора» збори мирно завершилися.
Тоді, 3 листопада 1918 року, Буковинське віче продемонструвало національну зрілість українських мешканців Буковини та їхнє прагнення жити в єдиній соборній державі, поважаючи при цьому права та свободи представників інших національностей. Але події світового масштабу перешкодили реалізації споконвічних мрій українців. Незважаючи на відчайдушний спротив молодої республіки на кількох фронтах Першої світової війни, Українські землі знову були окуповані. У 1919 році згідно із Сен-Жерменським мирним договором Румунія забрала Південну Буковину, а за Севрським мирним договором 1920 року – і Північну.
Рішення, ухвалені Буковинським віче, зіграло свою роль пізніше. У червні 1940 року Буковинський край, як і вся західноукраїнська територія, де була проголошена ЗУНР, був приєднаний до України. Щоправда, не вийшов з-під окупації, залишаючись до 1991 року під радянською владою.
На сьогоднішній день кордони Української держави знову порушені. Крім відкритих бойових дій, проти нас ведеться інтенсивна інформаційна війна, спрямована на дискредитацію нашої суверенності, цілісності, єдності. Протистояти їй ефективніше можемо завдяки обізнаності в подіях минулого та співставляючи їх з сьогоднішнім днем. Нам слід пам’ятати історичні факти, які свідчать про неймовірну особливість українців зберігати свою національну самобутність попри всі виклики і загрози. І продовжувати розпочату на Буковинському віче справу захисту і розбудови єдиної і суверенної України.
