Ед Голєнок
45-річний стрілець-санітар Едуард Голенок, позивний Дністер, загинув 6 серпня 2022 року, отримавши смертельні поранення внаслідок масованого мінометного та артилерійського обстрілів ворога. Обороняв позицію біля селища Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області.
Едуард народився в місті Каховка на Херсонщині. У дитинстві разом з батьками переїхав до Новодністровська Чернівецької області. Здобув фах електромонтера у Вінницькому технічному фаховому коледжі. Опанував також професію машиніста будівельного крана. Займався промисловим альпінізмом та айкідо. За покликанням – музикант, поет, художник. Писав вірші й музику – його творчий доробок становить понад 600 матеріалів. У мирному житті працював на Новодністровській ГЕС, у «Крименерго» та «Київенерго».
У 2014 році жив з родиною в Криму. Після окупації півострова переїхав до міста Українка Київської області. Коли почалося повномасштабне вторгнення, перебував у Києві та пішов добровольцем до тероборони Голосіївського району міста. Брав участь в обороні області, зокрема в битві за Мощун. Після – прийняв рішення продовжити захищати Батьківщину в лавах ЗСУ. Навчався у Великобританії, де пройшов вишкіл штурмовика. Служив у 5-ій окремій штурмовій бригаді. Нагороджений відзнакою Новодністровського міського голови «За честь і відвагу».
«Перший у нашому житті бій був один на двох. Село Мощун, 10 кілометрів від Києва. Я отримав бойове розпорядження з взводом висунутися під саме село, зайняти оборону. Ед разом із ще одним бійцем йшли попереду, він ішов як розвідник. Ми встигли добре познайомитися до того часу. Ед був тим, на кого можна було покластися. У нас був бій, де ми все зробили правильно та вийшли без втрат. У вільний час Ед грав нам на укулеле, це були незабутні вечори. Ми з ним, певно, були завжди більше друзями, ніж командир і підлеглий. В Нью-Йорку ми вже зайшли всі разом, нам віддали район оборони, попередній підрозділ вийшов, ми самі розбиралися на місці. Ед був із тих, хто ніколи не сказав, що чогось не хоче робити. Завжди був першим, хто долучався. Так сталося, що перша втрата, про яку мені доповіли, це був Едік. Дуже важко було. Він був в броні, зі зброєю, у найпершому окопі. Там були постійні мінометні обстріли… Дуже сумуємо за ним», – розповів ротний, нині замкомбата Олексій Тарасенко.
Побратими Еда кажуть, що він був надійною людиною, допомагав у навчанні та підготовці тим, хто цього потребував.
«Ми познайомились в теробороні, вперше з ним вийшли на пост «Брама-1» і до його смерті завжди йшли пліч-о-пліч. Разом ми були в Британії, разом їздили в Мощун. Коли його не стало, частина нас теж пішла. Але ми завжди його пам’ятаємо, він завжди в наших серцях», – розповів побратим з позивним Тарзан.
«Жив, щоб творити. Загинув, щоб жили і творили інші», – сказав про Еда його друг Андрій Гаврилюк.
«Ед був природженим музикантом, поетом і художником, людиною сильних почуттів і загострених емоцій. Він завжди бачив світ у всій його красі та трагічності. Також він був дуже відданим воїном, переживав за всіх у підрозділі. Навіть на відпочинку у звільненні, після найтяжчих днів у Мощуні, не припиняв вивчати такмед та тактику ведення бою, методи виявлення розтяжок. Він дуже любив життя, природу, творчість, своїх близьких. Мріяв звільнити рідну Херсонщину та Крим, який теж дуже любив. Не залишив свою позицію до кінця. Ед віддав життя за Україну. Він – Герой», – додала дружина Алексіна Дорогань.
Похований Едуард у Новодністровську – місті, де живуть його рідні.
У захисника залишилися дружина, пасинок, батьки, сестра, племінник.
