«Поруш тишу! Не мовчи!»
Щорічно з 25 листопада до 10 грудня проходить Всеукраїнська компанія «16 днів проти насильства»
Основна її мета - привернення уваги до проблеми подолання домашнього насильства і жорстокого поводження, підвищення рівня обізнаності громадян щодо форм насильства та алгоритм дій для потерпілих від різних форм насильства.
Широко розповсюджений міф, що насильство в родинах – це проблема тільки неблагополучних родин, і пов’язане з пияцтвом і бідністю. Однак насильство властиве для всіх соціальних груп і не залежить від економічного становища родини. Завжди вважалось, що це «приватна справа» членів сім’ї і лише впродовж останніх 40 років про цю проблему говорять як про проблему цілого суспільства. За визначенням, «насильство в сім’ї ‑ це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї у відношенні до іншого, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю».
Домашнє насильство є одним з найбільших порушень конституційних прав людини – права на життя та особисту недоторканість. Жертвами домашнього насильства стають, зазвичай, жінки та діти. Повномасштабне вторгнення рф в Україну загострило чимало проблем українського суспільства через зменшення рівня доходів, безробіття, втрату місця проживання та ін. Таке соціальне напруження є каталізатором негараздів у родинах і може переростати в насильство.
Жорстоке ставлення до дітей визнано однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини у світі. Батьки мають враховувати інтереси дітей, а діти, відчуваючи батьківське тепло, турботу любов, повинні відповідають взаємністю. Найстрашніше те, що рамки сімейного насильства виходять за межі дому – розширюють їх діти, які потерпаючи вдома, застосовують таку модель поведінки і щодо своїх однолітків.
У нашому суспільстві панує думка, що в насильстві винна саме жертва. Тому в більшості випадків жінки – жертви побоїв ‑ навіть не думають про те, як цьому протистояти. Терплять, бо бояться втратити чоловіка, а разом з ним і соціальний статус, і фінансову спроможність, і можливість забезпечити без батька дітей, і через багато інших причин. Бояться і мовчать. «Якось владнається, переживемо...» ‑ так жертви домашнього насильства втішають себе в ситуації, коли власна домівка стає небезпечним місцем, а власне життя опиняється під загрозою. Тим більш, коли збоку чують: «Всі через це проходять», «Б’є – значить любить», «Це нічого не змінить».
Тому залишається ключове питання: як із цим жити далі і чи варто розповідати? Варто. І жити, і розповідати. Не для того, щоб пожаліли. А лише для того, щоб таке більше ніколи і ні з ким не повторювалося. Як із жінками, так і з чоловіками. Щоб загальна практика мовчання не створювала ілюзії безкарності. Бо страшний не той злочинець, який коїть свої вчинки відкрито, а той, що, завдаючи болю іншому, в соціумі поводиться як «хороший, добрий і люблячий», а вдома намагається «вдосконалити» свою жертву, зробити її кращою, вродливішою, слухнянішою.
Для того, щоб перемогти реальне зло, про нього треба відкрито говорити та шукати шляхи вирішення проблеми. Тож не мовчіть. Інакше одного дня може бути пізно.
Куди звертатися?
Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації:
116 123 (безкоштовно з мобільних телефонів)
0 800 500 335 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).
Національна поліція України :
l02 ‑ (поліція проти домашнього насильства)
0 800 500 202 ‑ «гаряча лінія».
Національна дитяча «гаряча лінія»:
116 111 (безкоштовно з мобільних телефонів)
0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).
Лінії працюють анонімно, конфіденційно та безкоштовно
