Борис Васильович Нажига
21.06.1969 – 13.06.2025
Велика війна застала Бориса Нажигу в Новодністровську. Захворівши на ковід, він влаштував собі тут карантин, щоб убезпечити від зараження свою сім’ю, з якою постійно проживав у селі Рагівка Поліського району на Київщині. Хоча до Новодністровська, рідного Борисові міста, вони разом навідувались частенько. Так і жили майже двадцять років – однією сім’єю на два населені пункти.
Раніше Борис Нажига працював у поліції, мав звання капітана, якийсь час був виконувачем обов’язків начальника відділення. Службу його підрозділ ніс здебільшого на охороні зони відчуження Чорнобильської АЕС. Але й після виходу на пенсію (У ЯКОМУ РОЦІ?) він продовжив працювати там же ‑ влаштувався головним механіком у дорожню службу. Режим роботи – вахтовий, по два тижні. Отож, коли медична служба його підприємства виявила у нього ковід, то він вирішив їхати одразу до Новодністровська, де можна було замкнутися самому у квартирі й перечекати небезпечний період. Це було за три дні до початку широкомасштабного вторгнення рашистських військ в Україну.
Вдосвіта 24 лютого 2022 року Борис уже мчав у напрямку Чорнобиля ‑ до своїх, де вже падали ворожі снаряди та наступали ворожі колони. Шоковані новою реальністю дружина, дочка і тесть – лежачий інвалід - чекали його порятунку. Виїхали з села в останню мить, коли протилежного боку по трасі уже сунули російські бронемашини. Без нічого виїхали, лише з документами та ліками для хворого батька. Встигли. Уникнули жахів окупації, в якій Рагівка перебувала до квітня.
Таким Борис Нажига був у всьому – рішучий, мужній, впевнений у своїх діях, словом справжній чоловік. Здавалося, що будь-яка робота йому під силу, бо його життєвим кредо було «Якщо треба – значить треба!». Водночас міг бути романтичним і ніжним: співав під гітару, іноді брав до рук баян. Дуже любив риболовлю, але справжню ‑ ту, що з вудочкою, бо «сітями лише браконьєри ловлять». І дуже любив своїх дівчаток, прагнув зробити усе можливе, лише щоб вони почувалися щасливими.
Саме тому повістка з військкомату так стривожила сім’ю, що відносно спокійно проживала у Новодністровську. Війна знову наблизилася впритул, але Борис запевнив, що все буде гаразд, що неодмінно повернеться.
26 липня 2024 року старший солдат Борис Васильович Нажига став до лав ЗСУ. Служив стрільцем-помічником гранатометника механізованого підрозділу військової частини А4955. Залишався вірним собі: сильний, сміливий, надійний, чим заслужив у своєму підрозділі авторитет серед побратимів та довіру з боку командирів. В телефонних розмовах з домашніми завжди запевняв, що поруч все тихо і спокійно. Хвилювати не хотів. З нетерпінням чекав відпустки, мав приїхати на випускний до своєї наймолодшої донечки.
Не дочекався… Трагедія сталася 13 червня 2025 року біля села Монастирське на Херсонщині. Старший солдат Борис Нажига загинув під час виконання бойового завдання. Його останнє «Я вас люблю!» прозвучало за пів години до цього в розмові з дружиною Тамарою.
18 червня Герой повернувся до рідного Новодністровська. На щиті.
Поховали воїна на Новодністровському кладовищі.
Осиротіли дружина, дві доньки, син, сестри та брат.
