Галина Разгонюк
2015рік для Новодністровська в історичному значенні неординарний: минає 40 років із того часу, коли Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 20.02.75 р. новозбудованому населеному пункту Сокирянського р-ну Чернівецької обл. присвоєно найменування «Новодністровськ», а рішенням виконкому Чернівецької обласної Ради від 25.02.75 р. за № 57 Новодністровськ включено до облікових даних населених пунктів області та Сокирянського р-ну з віднесенням до категорії селищ міського типу.
Гортаючи сторінки сорокарічного літопису нашого міста, у контексті цієї дати згадуються найбільш вагомі віхи його становлення і розвитку. Важливим кроком у цій історії були перші вибори місцевої влади, які відбулися 15.06.75 р. До складу Новодністровської селищної Ради депутатів трудящих тоді обрано 35 депутатів, серед яких: 17 чоловіків та 18 жінок; 11 осіб – до 29 років, 14 – до 39, 10 – старші 40; 10 мали вищу освіту; 11 нагороджені орденами і медалями СРСР.
На першій сесії селищної Ради, яка відбулася 19.06.75 р. депутат В. І. Куреньов (директор Дирекції з будівництва ДКГВ) висловив таку думку: «Сьогоднішній день увійде до історії нашого майбутнього міста, ми обираємо перший виконавчий комітет Новодністровської селищної Ради першого скликання». До його складу на цій сесії було обрано: В. С. Бізюкова – головою виконкому, А. В. Шамбру – заступником голови (на громадських засадах), Н. М. Горєлову – секретарем, членами виконкому – В. І. Куреньова, Б. М. Малишева, М. М. Полковникова, С. І. Дорошенка.
Основними завданнями на найближчі 1975-1976 роки, які визначила у своїй подальшій діяльності селищна влада, були питання створення необхідних умов життєдіяльності для будівельників Дністровської ГЕС та їхніх сімей. Зокрема: газифікація заселених будинків №№ 2, 3, 4 та введення будинків №№ 5, 6, 7; будівництво і введення очисних споруд; продовження будівництва та введення ІІ-ї черги школи; будівництво бані (на ПДУ); будівництво та відкриття дитячих садочків (на 280 місць – у новому мікрорайоні та на 95 місць – на ПДУ); будівництво дороги від с. Ломачинці до м-ну № 1; благоустрій забудованих територій (школи, житлових будинків, ПДУ); початок будівництва інших об’єктів інфраструктури (торгівлі, побуту, культури).
Важливим фактором зв’язку влади і громади були накази виборців своїм депутатам, 11 наказів були також включені рішенням сесії до обов’язкового виконання. Саме за наказами виборців швидше вирішувались проблеми відкриття аптеки (у першому під’їзді будинку № 5), забезпечення ФАПу машиною швидкої допомоги, кінофікації у літньому кінотеатрі, регулярного рейсового автобусу Новодністровськ–Сокиряни, тощо.
На перших засіданнях сесій селищної Ради, виконавчого комітету оперативно формувались і створювались профільні депутатські комісії, громадські формування: домові та вуличні комітети (голови: П. Р. Булгаков – на ПДУ; А. С. Фільов – м-н № 1); товариські суди (голови: В. Ф. Кулік – на ПДУ; М. І. Клименко – м-н № 1). Як правило, ці формування доручалось очолити депутатам, як найбільш авторитетним та досвідченим людям у молодому селищі.
Нині поряд із нами проживає чимало городян – перших депутатів селищної Ради першого скликання, які своєю активною життєвою позицією та особистим прикладом відповідального ставлення до виробничих і громадських обов’язків були на передовій лінії становлення Новодністровська, втілюючи спільні мрії молодих гідробудівців у розбудову рідного міста. Для них Новодністровськ не просто назва населеного пункту, для них – це мала Батьківщина, це їхня юність і велика родина земляків. З висоти сорокалітньої давності нині вони – ветерани і будови ДКГВ, і міста. Згадаймо їхні імена: С. Ю. Бєлякова, В. М. Дружинін, А. С. Фільов, Н. І. Левченко, В. І. Омелян, Л. М. Лученко, З. І. Хитрикова, О. І. Туриць, А. В. Шамбра, Г. О. Разгонюк.
На жаль, багатьох із когорти перших вже немає на цьому світі: Ж. С. Папазян, М .І. Клименко, А. М. Колесник, П. Р. Булгаков, Р. С. Соменко, М. М. Полковников, С. І. Дор ошенко, В. І. Куреньов, В. С. Бізюков. Світла їм пам’ять…
- У пам’яті першопрохідців назавжди залишаться спогади про ті нелегкі, але щасливі роки, роки народження майбутнього міста зі світлою назвою «Новодністровськ». От як згадують про ті часи окремі депутати того часу та перші працівники апарату виконкому:
А. В. Шамбра (депутат): «Згадуючи сьогодні той період нашої трудової і громадської діяльності, ще більше розумієш вагу і значення перших управлінських і організаційних дій селищної Ради спільно з керівництвом будови ДКГВ, задля закладки надійного фундаменту у майбутнє Новодністровська. Це – як складові у формуванні характеру дитини, коли вона тільки вчиться ходити… Потужний професіоналізм, високий інтелектуальний рівень, ентузіазм кадрів додавав усім оптимізму і створював упевненість у кращому майбутньому. Тому й не нарікали на болото, бездоріжжя, відсутність комфортних умов, а напружено працювали, крок за кроком втілюючи у свій побут поставлені завдання. У пам’яті зберігаються чимало цікавих моментів: обговорення на виконкомі назв вулиць на ПДУ і назви новобудови – мікрорайону «Діброва»; першої реєстрації шлюбу, яку мені довелось урочисто проводити. А ще пригадую ситуацію, коли при зустрічі з директором Дирекції В. І. Куреньовим він у присутності своїх працівників та головного інженера проекту Дністровської ГЕС Б. Д. Шмульсона запропонував обговорити питання назви майбутнього міста. Саме тоді й народилась пропозиція щодо імені «Новодністровськ». А місто для мене, як ті багатотисячні шкільні дзвінки, пройшло крізь серце: через позицію небайдужого сприйняття кожного дня його життя».
Г. В. Юродюк (секретар-діловод): «Селищна рада протягом трьох років розміщалась у приміщенні сімейного гуртожитку на ПДУ, поряд із загальною кухнею. То ж у нашому «офісі» завжди пахло борщем чи яєчнею, на що звертали увагу приїжджі, особливо прокурор… А нас це не дратувало, бо й самі частенько обідали там зі своїми термосками всім невеличким, але дружнім колективом. «Дрескоду» в одязі не дотримувались, бо ходили, як і всі, бездоріжжям, псуючи у болоті не одну пару взуття. Приїхала у це поле з великого міста Дніпропетровська, але не жалкуючи про переїзд; компенсацію некомфортних умов знаходила у захопленні оточуючою природою. А молодість і романтика кликали на танці, у кіно, концертні виступи професійних артистів. Саме у літньому кінотеатрі й зустріла свою долю – Михайла Юродюка, першого і незмінного кіномеханіка у нашому місті. Новодністровськ назавжди пригорнув мене до себе…».
Н. І. Андрухова (спеціаліст військового обліку): «На Дністер приїхала з чоловіком у 1973 році, працювала продавцем у магазині на ПДУ. Невдовзі запросили на роботу у новостворену селищну раду. Якщо не акцентувати спогади на безпосередній роботі, а її було чимало, бо ж починали все з нуля, то добрим словом згадується позитивна, доброзичлива атмосфера серед працівників тодішнього апарату влади. Взаємодопомога і розуміння, відкриті і щирі стосунки сприяли бажанню гарно працювати. Разом ходили обідати у їдальню «Подолянка», разом співали у хорі, підтримували своєю присутністю урочисті реєстрації шлюбів та новонароджених, вітаючи винуватців свята.
Якби не сімейні обставини, то, можливо, працювала б у військово-обліковому столі й донині, як моя колега Є. К. Марценюк. А місто для мене – мій рідний дім, мої радощі, болі й тривоги…».
Г. О. Курбела (бухгалтер): « На роботу в селищну раду я прийшла вже
з гарним досвідом бухгалтерської роботи. Потрапила якраз на дуже напружений період: взяття на облік селищної ради всіх матеріальних цінностей у нашій школі, поетапно закуплених Дирекцією з будівництва ДКГВ у процесі комплектації школи у попередні роки. Це була дуже копітка і об’ємна робота, доводилось працювати з адміністрацією школи, кожним учителем, бухгалтерією та відділами Дирекції. Крім школи, селищною радою вже утримувалась бібліотека. Проблеми у роботі безумовно були, але всі вони вирішувались в умовах взаєморозуміння і взаємоповаги з усіма учасниками, без нарікань і образ. Тому важливе завдання було вирішено якісно і в короткий термін. На невлаштований побут уваги практично не звертали: ходили пішки на ПДУ, обідали гуртом на роботі, встигали під час обіду навіть у перукаря зачіску зробити (благо, кімната перукаря Валентини Майєр також розміщалась у нашому «бараці»). І досі збережені гарні стосунки з усіма колишніми колегами та працівниками школи. А Новодністровськ став для мене ще ріднішим, бо тут живуть мої вірні друзі, тут у вічному спокої завжди чекає на мене мій Іванко…».
- У музейних світлинах і архівних документах відвідувачі міського історичного музею щоразу перечитують газетну статтю В. С. Бізюкова, голови виконкому селищної Ради, з оптимістичною назвою «Я знаю – город будет!», опубліковану в одному з перших випусків місцевої газети «За высокие темпы», а також звертають увагу на такі історичні експонати, як свідоцтво про народження Ігоря Куліка, першого новодністровця (реєстраційний № 1 від 8.07.75 р.); ордер № 1 від 29.04.75 р. на квартиру у буд. № 2 сім’ї А .В. Шамбри; фото першого урочистого святкування 1 Травня 1976 року та багато інших цікавих матеріалів.
- Прикро, що 40-річчя свого найменування Новодністровськ, як і вся Україна, зустрічає в умовах справжньої війни. Кожного з нас ці обставини пригнічують понад усе. Але історичний процес, яким би він не був, відбувається без зупину. І тема цієї гібридної війни, участь в якій беруть і наші земляки, з часом також знайде своє місце в експозиціях залу Бойової слави міського історичного музею. Так повинно бути. Ми маємо знати і пам’ятати історію як України, так і рідного міста. Адже «Історія – це ліхтар у майбутнє, який світить нам із минулого» (В. Ключевський).
